 |
7.1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ
В даний час єдиного підходу до оцінки ефективності управління капіталом не існує. Через те, що на практиці розмірність оцінок досить велика, а кількісні порівняння параметрів управління капіталом найчастіше провести неможливо, оцінити всі аспекти цього процесу не вдається. Тому в ряді випадків оцінка ефективності управління обмежується аналізом фінансових аспектів процесу менеджменту капіталу.
Оскільки задачею управління є цілеспрямований вплив на керований об'єкт для забезпечення досягнення поставлених цілей, ефективність управління може бути оцінена за ступенем досягнення цих цілей: за рівнем прибутку, поза якістю планування (поліпшення показників бюджетування), за оцінкою ефективності вкладень (віддача на капітал), за збільшенням швидкості обороту капіталу і т.п.
Найпростішим прикладом може служити оцінка ефективності управління капіталом за показником рівня прибутку, за тенденцією збільшення або зниження цього показника. Тобто, якщо оцінити відповідність результатів обороту капіталу прийнятим рішенням менеджменту, то отриманий показник буде критерієм економічної ефективності управління капіталом.
Більш складний економічний аналіз ефективності управління капіталом містить у собі оцінку з використанням порівняльних показників, що відображається у фінансовій звітності підприємства.
Наявність декількох варіантів рішень в організації управління капіталом порушує питання про порівняння результатів з витратами. Це співставлення стає усе більш необхідним по мірі зростання свободи вибору з одного боку, і з інтенсифікацією використання капіталу - з іншого.
Ефективність управління капіталом може бути виражена й оцінена не тільки за кінцевими фінансово-економічними результатами, але й за такими параметрами, як швидкість ухвалення рішення і здійснення конкретних заходів, віддача від реалізації заходів, вимірювана у вартісних показниках. Для визначення ефективності окремого рішення можна порівнювати плановані і фактичні "входи" і "виходи" і вимірювати отриману віддачу від рішення, тобто відношення "виходу" до "входу". Ефективність системи внутріфірмового управління капіталом визначається в цьому випадку як економічний ефект від прийняття управлінських рішень у відповідній сфері.
Оскільки управління носить інформаційний характер, то інформація також є результатом дії, а, отже, є "виходом" системи управління.
Крім того, ефективність управління визначається ефективністю функціонування і використання кожного елемента цієї системи управління: раціональністю структури, застосуванням наукових, сучасних методів управління, швидкістю, повнотою інформаційного обслуговування, кваліфікацією управлінських кадрів, їхнім умінням творчо підходити до рішенню конкретних проблем управління.
Критерії ефективності управління знаходяться в тісному зв'язку з кінцевими цілями розвитку фірми. Специфіка управління полягає в тому, що формування цілей є функцією самого управління, а їхня реалізація здійснюється як у рамках функціонального менеджменту, так і в рамках керованого об'єкта.
Таким чином, сучасна теорія управління капіталом обумовлює необхідність, по-перше, узгодження показників ефективності управління з показниками ефективності і продуктивності капіталу; по-друге, до доцільності обліку багатобічного впливу управління на капітал, з використанням набору додаткових критеріїв.
Система управління капіталом і його ефективності розглядається не на одному, а на трьох рівнях:
→ як органічна частина більш високої системи.
→ як самостійна цілісна система.
→ як зосередження компонентів, що входять у цю систему, із притаманними для них специфічними властивостями.
Продукт управлінської діяльності теж трьохмірний. Він виступає як результат ефективності функціонування об'єктів управління і самої управлінської діяльності, як проміжний, у характеризуючи якість і економічність діяльності системи менеджменту в цілому і є втіленням якості виконання функцій і етапів управлінської праці, характеру використання наявних сил і методів управління.
Аналіз існуючих теоретичних і практичних підходів до оцінки ефективності управління капіталом дозволяє виділити наступні напрямки аналізу різних сторін ефективності менеджменту, як складових загальної ефективності:
→ фінансово-економічні показники ефективності управління.
→ ефективність у забезпеченні зовнішньої і внутрішньої політики на фінансовому ринку;
→ ефективність управління як саморегулюючої системи;
→ адаптаційна здатність до динамічно розвиваючого зовнішнього середовища.
→ ефективність інформаційної системи; інформаційне забезпечення менеджменту і управлінського впливу на фірму.
Таким чином, сучасний комплексний аналіз "виходу" системи кругообігу капіталу з погляду її ефективності включає багатобічний облік дії зовнішніх і внутрішніх факторів.
Якщо звернутися до теорії ефективності управління системою, базові положення якої представлені на рис.7.1, то ефективність управління капіталом (з точки зору системного підходу) це ступінь відповідності фактичного або очікуваного результату тому, що запланований, тобто ступінь досягнення мети.
У відповідності з теоретичними положеннями даної теорії для оцінки ефективності управління необхідно формалізувати та виміряти реальний (фактичний або очікуваний) результат Y і запланований Yплан., які включають множину одиничних показників, які дозволяють всебічно оцінити результат функціонування системи управління. Як правило, для багатьох практичних задач приймається, що значення показників, які визначають мету Yплан є фіксованим, а реальний результат Y буде залежати від одиничних показників, які варіюють h, тобто, Y= Y(h).
Ступінь відповідності реальних результатів Y(h) поставленій меті Yплан, можна оцінити за допомогою функції відповідності q = p (Y (h), Yплан), яка у загальному випадку може представляти собою вектор-функцію або характеризувати, наприклад, проміжок між точками Y та Yплан, або іншу ступінь відповідності даних величин:
q (h)Ì Gплан.
де Gплан. – можність планових (ефективних) значень показників ефективності q, яким відповідає значення певних характеристик h системи менеджменту капіталу.
При використанні критерію оптимальності необхідно отримати найкраще (максимальне або мінімальне) значення показника. Однак у випадку векторного показника намагання максимізувати один та мінімізувати інші альтернативні компоненти вектора q може призвести до множинності його значень, які не можна розрізнити за пріоритетністю. У зв’язку з цим найбільше розповсюдження отримали два способи встановлення множинності Gплан:
→ виокремлення множини значень векторного показника q, які не розрізняються за пріоритетністю;
→ визначення оптимального (мінімального або максимального) значення одного з одиничних показників вектора q за умови встановлення обмежень на інші показники.
В першому випадку можність Gn значень показника називається можність Парето, і критерій оптимальності буде мати вигляд:
q (hn.)Ì Gn, hn. Ì H
де hn. – Парето-оптимальне значення характеристик об’єкту дослідження.
Можність Парето Gn може представляти собою дискретну або безперервну сукупність точок у відповідному n-мірному просторі, і його визначення відбувається за допомогою спеціальних методів, які використовуються при пошуку Парето-оптимальних рішень багатокритеріальних задач.
У другому випадку мінімізація одиничного показника q1 задається наступним чином :
,
q0j < qj (h) < qmj , j = 1, 2, …, n; j ¹ I; h*Ì H,
де h* - оптимальне значення характеристик об’єкту дослідження.
У випадку застосування лише одного скалярного показника g(h) критерій оптимальності приймає вигляд:
,
Множинність Gплан.перетворюється, як правило, в єдину точку, яка відповідає мінімальному значенню даного показника.
Основні вимоги до вибору критерію:
→ якщо критерій обґрунтовується з метою подальшого порівняння, то він має визначати певний порядок на множині альтернатив. Якщо критерію виступає як функціонал, то це виконується автоматично;
→ кожний критерій повинен відображати цільове призначення системи.
В теорії менеджменту капіталу ефективність управління найчастіше здійснюється на основі фінансових показників, які розраховуються на основі фінансової звітності підприємств. Протягом останніх років в науковій економічній літературі досить часто критикуються традиційні методи розрахунку фінансових показників, джерелом розрахунку яких є система бухгалтерського обліку і фінансової звітності, як основи для прийняття управлінських рішень. Така критика спрямована на ретроспективний характери цих показників, що значно зменшує їх цінність для прийняття економічно обґрунтованих ефективних рішень. Протягом 80-90-х років дослідженням цієї проблеми займалися К.Мерчант, Б.Чакраварті, Дж.Деарден, Р.Каплан і Д.Нортон. Крім того, показники які формуються в середовищі традиційного бухгалтерського обліку протягом останніх років втратили цінність як для менеджменту капіталу так і управління підприємством в цілому.
Так, бухгалтерський баланс з точки зору інвестора є корисним джерелом інформації, тоді як балансова вартість активів хоча б приблизно корелює з ринковою вартістю (точна кореляція є неможливою, так як балансова вартість є історичною за своєю природою, а ринкова – перспективною, тобто спрямована у майбутнє). Консультантами компанії Arthur Andersen Р. Боултоном, Б. Либертом і С. Саме ком протягом 20-ти років досліджувалися 3500 американських компаній. Результати досліджень показали, що якщо на початку 1978 р. балансова вартість активів становила 95% їх ринкової вартості, то на початку 1998 р. цей показник знизився до 28%.
Такі зміни можна пояснити підвищенням ролі інтелектуального капіталу у формуванні ринкової вартості як активів так і підприємства в цілому. Відсутність науково обґрунтованої методології оцінки інтелектуального капіталу, непристосованість стандартів обліку (GAAP) для рішення проблем його обліку у балансі – одна із основних причин пошуку нових методів оцінки ефективності діяльності підприємства.
Перші моделі вимірювання та оцінки результатів формування і функціонування капіталу підприємства, які з’явилися ще у 20-х роках ХХ ст. (рис.7.2) і стали використовуватися майже в усіх країнах з ринковою економікою, є досить простими для розрахунку і в їх основу покладені лише фінансові показники (наприклад, мультикативна модель Дюпона, або показник рентабельності інвестованого капіталу (ROI)). Зараз, крім зазначених показників, для оцінки ефективності інвестованого та функціонуючого капіталу використовують систему критеріїв, яка базується на концепції дисконтування.
| .......1920 рр....
|
..... |
...........1970 рр.............. |
..1980 рр.. |
...1990 рр.. |
| § Модель Дюпона |
..... |
§ прибуток на акцію (EPS) |
§ ROE |
§ EVA |
| § |
..... |
§ рентабельність власного капіталу |
§ RONA |
§ MVA |
| концепція прибутковості |
§ CF |
§ BSC |
||
| § NPV |
§ CFROI |
|||
| § IRR |
|
|||
|
|
концепція дисконтування |
концепція управління вартістю |
||
Рис. 7.2 Еволюція парадигм оцінки ефективності управління капіталом підприємства
Розвиток концепції управління вартістю (VBM) дозволяє рекомендувати її для застосування в процесі кількісної оцінки ефективності менеджменту капіталу.
7.2 ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ТРАДИЦІЙНИХ МОДЕЛЕЙ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ КАПІТАЛУ
Традиційно, оцінка ефективності формування і функціонування капіталу підприємства здійснюється на основі показників рентабельності за даними фінансової звітності підприємства. В процесі аналізу рівня і динаміки рентабельності важливою складовою є оцінка впливу факторів. Задачею факторного аналізу є моделювання взаємозв'язків між результатами і факторами, які визначають його величину. Одним із способів систематизації факторів є моделювання детермінованих факторних моделей.
Ефективність використання власного капіталу підприємства
Оцінка ефективності використання власного капіталу визначається на основі чистого прибутку та чистих активів підриємства. Чисті активи є реальним власним капіталом підприємства. Тому ефективність використання чистих активів характеризується показником рентабельності власного капіталу. Даний показник є важливим для власників, оскільки вони вкладають у підприємство свої кошти з метою отримання прибутку на вкладений капітал. Рентабельність реального власного капіталу порівнюється з можливостями отримання прибутку від вкладення цих коштів в цінні папери або інші альтернативні види діяльності.
Рентабельність чистих активів слугує важливим критерієм
при котируванні акцій на біржі та є основою формування ринкового курсу акцій. Рівень рентабельності власного капіталу може істотно відрізнятися від рентабельності активів. Інтерес власника полягає у тому, щоб цей розрив був на користь рентабельності власного капіталу.
Рентабельність чистих активів визначає межі і темп зростання власного капіталу за рахунок реінвестування прибутку. Таким чином, даний показник лежить в основі темпів стійкого зростання підприємства, його здатності розвиватися за рахунок внутрішнього фінансування.
На рівень рентабельність власного капіталу впливають як чинники господарської діяльності, так і чинники, пов'язані з фінансовою діяльністю підприємства. Перші два компоненти знаходяться у сфері управління виробниче-господарською діяльністю, інші – у сфері фінансової діяльності.
Для аналізу чинників зміни рентабельності власного капіталу найбільш широке поширення застосування отримала факторна модель, за назвою «формула Дюпона».
Рентабельність власного капіталу може розраховуватися як по загальному (бухгалтерської) прибутку, так і по чистому прибутку.
У загальному випадку коефіцієнт рентабельності власного капіталу можна описати формулою:
Зробимо перетворення представленої формули, помноживши праву частину рівняння на два дроби, рівні одиниці:
,
де Па - оборотність (продуктивність) активів;
Кф - показник фінансової залежності, що визначається структурою капіталу, який можна представити в наступному вигляді:
Схематично це можна представити наступним чином чином:
 |
Рис.7.3 Факторний аналіз рентабельності власного капіталу на основі моделі Дюпона.
Таким чином, рентабельність власного капіталу - це трьохфакторна модель, де перший чинник базується на показниках звіту про прибуток і збитки, другий – залучає також дані активу балансу, третій - засновується на даних пасиву балансу.
Ці чинники мають, як правило, галузевий характер. Так,
продуктивність активів (оборотність активів) невелика в капіталомістких галузях. У той же час таким економічним секторам властивий відносно високий показник рентабельності обсягу продажу. Високе значення коефіцієнта фінансової залежності можуть дозволити собі фірми, які мають стабільні і прогнозовані грошові потоки або значні ліквідні активи.
Аналіз рентабельності власного капіталу має також часовий аспект. Так, рівень рентабельності продаж не відображає рівень використання довгострокових інвестицій. Більш того, якщо такі інвестиції здійснюються, то рентабельність продаж може тимчасово знижуватися. Коефіцієнт фінансової залежності відображає ризикованість бізнесу; чим вище його значення, тим більше ризикованим для акціонерів, інвесторів і кредиторів є підприємство.
Нарешті, особливість цього показника полягає в тому, що
чисельник (прибуток) складається в поточних оцінках і відображає рівень цін, що склався, а знаменник (власний капітал) складався протягом багатьох років і виражений в книжковій оцінці. Тому при аналізі потрібно враховувати при можливості ринкову оцінку власного капіталу.
Приклад оцінки ефективності функціонування власного капіталу на основі трьохфакторної моделі Дюпона наведений у табл.7.1.
Таблиця 7.1
Аналіз і оцінка впливу факторів на зміну рентабельність власного капіталу підприємства
| Показники |
Звітний рік |
Розрахунковий рік |
Зміни (+,-) |
| Вихідні дані |
|||
| 1.Товарна продукція, тис.грн. |
52882,9 |
69882,7 |
16999,8 |
| 2.Прибуток до оподаткування, тис.грн. |
21892 |
24598,7 |
2706,7 |
| 3.Позиковий капітал, тис.грн. |
12280,1 |
42456,0 |
30175,9 |
| 4.Власний капітал, тис.грн. |
73222,6 |
61857,3 |
-11365,3 |
| Розрахункові дані |
|||
| 5.Рентабельність продаж, % |
41,4 |
35,2 |
-6,2 |
| 6.Продуктивність активів, оборотів |
0,618 |
0,670 |
0,1 |
| 7.Коефіцієнт фінансової залежності |
1,168 |
1,7 |
0,5 |
| 8.Рентабельність власного капіталу, % |
29,90 |
39,77 |
9,87 |
| Оцінка впливу факторів на зміну рентабельності власного капіталу, (%): |
|||
| 9.Рентабельність продаж, % |
-6,46 |
||
| 10.Продуктивність активів, оборотів |
3,09 |
||
| 11.Коефіцієнт фінансової залежності |
13,24 |
||
| 12.Сукупний вплив факторів |
9,87 |
||
За проведеними розрахунками у розрахунковому році порівняно із звітним рентабельність власного капіталу підприємства збільшилась на 9,87%, що обумовлено дією наступних факторів:
§ збільшенням коефіцієнту фінансування – на 13,24%;
§ зростанням продуктивності активів – на 3,09%;
§ зниженням рентабельності продаж – на 6,46%.
Ефективність використання виробничого капіталу підприємства.
На рівень і динаміку рівня рентабельності виробничого капіталу впливає наступна сукупність виробничо-господарських чинників:
· рівень організації виробництва та управління;
· структура капіталу та його джерел;
· рівень використання виробничих ресурсів;
· обсяг, якість і структура продукції;
· витрати на виробництво і реалізацію виробів;
· прибуток за видами діяльності і напрями його використання.
Рентабельність виробничого капіталу, що включає вартість виробничого основного капіталу і виробничого оборотного капіталу, можна поділити за чинниками та для оцінки цих чинників впливу використати трьох- або п’ятифакторну модель:
де BK - вартість виробничих фондів;
F - величина основного капіталу;
Е - оборотного виробничого капіталу;
fе - фондмісткість продукції;
eo - величина виробничих оборотних фондів з розрахунку на одну грн. продукції.
Приклад застосування трьох факторної моделі для оцінки ефективності використання виробничого капіталу підприємства наведений у табл.7.2
Таблиця 7.2
Аналіз і оцінка впливу факторів на зміну рентабельності виробничого капіталу підприємства
| Показники |
Звітний рік |
Розрахунковий рік |
Зміни (+,-) |
| Вихідні дані |
|||
| 1. Виручка від реалізації, тис.грн. |
200000 |
28000 |
8000 |
| 2. Операційний прибуток, тис.грн. |
4000 |
7200 |
3200 |
| 3. Основний виробничий капітал, тис.грн. |
18000 |
23000 |
5000 |
| 4. Оборотний виробничий капітал, тис.грн. |
12000 |
14000 |
2000 |
| Розрахункові дані |
|||
| 5. Рентабельність продажу, % |
20 |
25,71 |
5,71 |
| 6. Фондомісткість продукції |
0,90 |
0,82 |
-0,08 |
| 7. Величина виробничого оборотного капіталу у розрахунку на 1 грн. продукції |
0,60 |
0,50 |
-0,10 |
| 8. Рентабельність виробничого капіталу, % |
13,33 |
19,46 |
6,13 |
| Оцінка впливу факторів на зміну рентабельності виробничого капіталу, (%): |
|||
| 9. Рентабельності продажу, % |
4,32 |
||
| 10. Фондомісткості продукції |
0,74 |
||
| 11. Величини виробничого оборотного капіталу у розрахунку на 1 грн. продукції |
1,06 |
||
| 12. Сукупний вплив факторів, % |
6,13 |
||
П’ятифакторна модель рентабельності виробничого капіталу, дає можливість оцінити вплив:
· фондомісткості виробництва продукції;
· оборотності оборотних коштів;
· матеріаломісткості виробництва продукції;
· амортизаціямісткості продукції.
де S - витрати на одну грн. товарної продукції;
me - матеріаломісткість продукції;
зе - зарплатомісткість продукції;
ae - амортизаціямісткість продукції.
Приклад застосування п’ятифакторної моделі для оцінки ефективності використання виробничого капіталу підприємства наведений у табл.7.3
Таблиця 7.3
Аналіз і оцінка впливу факторів на зміну рентабельність виробничого капіталу підприємства
| Показники |
Звітний рік |
Розрахунковий рік |
Зміни (+,-) |
| Вихідні дані |
|||
| 1. Обсяг виробництва, тис.шт. |
200 |
220 |
20 |
| 2. Ціна одиниці продукції, грн |
26 |
26 |
0 |
| 3. Витрати на одиницю продукції, грн./шт. |
20 |
23 |
3 |
| у тому числі: |
|||
| § матеріальні витрати |
12 |
11 |
-1 |
| § заробітна плата |
5 |
7 |
2 |
| § амортизація |
3 |
5 |
2 |
| 4. Основний виробничий капітал, тис.грн. |
4200 |
5200 |
1000 |
| 5. Оборотний виробничий капітал, тис.грн. |
2300 |
2000 |
-300 |
| Розрахункові дані |
|||
| 6. Фондомісткість |
0,81 |
0,91 |
0,10 |
| 7. Коефіцієнт оборотності виробничого оборотного капіталу, кількість обертів |
2,26 |
2,86 |
0,60 |
| 8. Матеріаломісткість продукції |
0,46 |
0,42 |
-0,04 |
| 9. Зарплатомісткість продукції |
0,19 |
0,27 |
0,08 |
| 10. Амортизаціямісткість продукції |
0,12 |
0,19 |
0,08 |
| 11. Рентабельність виробничого капіталу, % |
18,46 |
9,17 |
-9,29 |
| Оцінка впливу факторів на зміну рентабельності виробничого капіталу, (%): |
|||
| 12. Фондомісткості |
-1,39 |
||
| 13. Коефіцієнту оборотності виробничого оборотного капіталу |
1,26 |
||
| 14. Матеріаломісткості продукції |
3,06 |
||
| 15. Зарплатомісткості продукції |
-6,11 |
||
| 16. Амортизаціямісткості продукції |
-6,11 |
||
| 17. Сукупний вплив факторів |
-9,29 |
||
Рентабельність виробничого капіталу скоротилася у розрахунковому році порівняно із звітним на 9,29% . Зростання фондомісткості зумовило зменшення рентабельності виробничого капіталу на 1,39%, зарплатомісткості – на 6,11%, амортизаціямісткості – на 6,11%. За рахунок прискорення оборотності оборотного капіталу та зниження матеріаломісткості продукції рентабельність виробничого капіталу зросла відповідно на 1,26% та 3,06%.
Ефектівність формування та функціонування капіталу підприємства
Рентабельність всього капіталу (сукупних активів) розраховується за бухгалтерським (балансовим) прибутком і є найбільш загальним показником у системі характеристик рентабельності, що відображає величину прибутку на одиницю вартості капіталу (всіх фінансових ресурсів організації незалежно від джерел їх фінансування). Даний показник називають нормою прибутку.
Рівень рентабельності капіталу повинен бути достатній, щоб забезпечити очікувану рентабельність власною капіталу, виплату відсотків за кредит і податки.
Рентабельність капіталу визначається за формулою:
Приведений вираз характеризує залежність рівня рентабельності капіталу від рентабельності продаж і оборотності (продуктивності) капіталу. Звідси слідує, що значна частка прибутку в обсязі продаж не завжди забезпечує високу рентабельність активів. Це стає можливим лише при великій оборотності активів.
Основними чинниками, що визначають рівень і динаміку рентабельності капіталу є:
- продуктивність капіталу;
- рівень рентабельності продукції.
Капітал підприємства характеризує його економічний потенціал по генеруванню виручки, а отже, прибуток. Використання активів показує, наскільки швидко кошти, вкладені в ресурси, перетворюються у дохід. Тим самим використання капіталу відображає інтенсивність його оборотності.
Найбільш загальний показник використання капіталу його продуктивність (оборотність), який розраховується за формулою:
.
В економічному аналізі широко використовується також показник, зворотний до продуктивності активів, що характеризує тривалість періоду, протягом якого фінансові кошти, вкладені в активи, здійснюють повний кругообіг.
Продуктивність активів істотно розрізнюється за галузями у відповідності до особливостей виробничого процесу. Так, фондомісткі виробництва з високою часткою основних коштів. У складі майна підприємства характеризуються тривалим (більше за один рік) періодом оборотності всіх активів і відносно низьким рівнем (менше за одиницю) рівнем продуктивності активів.
Підвищення продуктивності активів може забезпечити зростання прибутку без збільшення ресурсів організації і навіть при зниженні рентабельності виробництва. У той же час, нарощування активів, що не супроводиться поліпшенням їх використання, може негативно позначитися на фінансовому результаті діяльності організації і за економічним змістом є прямою втратою (упущеною вигодою).
Низька продуктивність активів може утруднити реалізацію переваг підприємства, досягнутих у сфері управління рентабельністю виробництва (шляхом раціоналізації цінової політики, економії витрат, використання ефекту виробничого важеля).
Схематично позиція підприємства з точки зору рівня рентабельності активів і визначаючих його показників рентабельністі виробництва і продуктивністі активів представлена на рис 7.4. Криві 1,2,3 є «кривими рівної рентабельності активів» (криві байдужості) при всіх можливих комбінаціях двох чинників, що визначають її рівень, рентабельність виробництва і продуктивність активів. Так, кожна точка кривої 2 відображає одне із сполучень рівнів рентабельності виробництва і продуктивності активів, яке забезпечує досягнення рентабельності активів у розмірі 
%.
«Криві рівної рентабельності активів» носять низхідний характер, тобто із зростанням продуктивності активів заданий рівень економічної рентабельності може бути досягнутий при більш низькому рівні рентабельності виробництва.
Ідеальна позиція підприємства з точки зору економічної рентабельності, тяжіє до зони III. Однак в умовах конкурентного ринку забезпечити одночасно високу рентабельність продукції, робіт, послуг і продуктивність активів досить важко.
Рис.7.4. Рентабельність капіталу як добуток рентабельності виробництва і продуктивності капіталу:(1. 
2. 
3. 
)
Найбільш небезпечна зона IV, де низька рентабельність продукції, що супроводиться низькою діловою активністю, приводить до різкого падіння рентабельності активів. У результаті активи перестають виконувати свою економічну функцію по генеруванню прибутку.
Більшість підприємств розташована між зонами I і II, де кожне з них має в своєму розпорядженні певну свободу маневру, щоб управляти рентабельністю виробництва і продуктивністю активів з метою забезпечення необхідного рівня економічної рентабельності.
При низькій рентабельності продукції необхідно прагнути до прискорення обороту активів та їх елементів. Навпаки, низька продуктивність (оборотність) активів, що визначається тими або іншими причинами, може бути компенсована переважно підвищенням рентабельності продаж, за рахунок зниження витрат на виробництво продукції, робіт, послуг і (або) зростання цін (тарифів).
При управлінні продуктивністю активів потрібно враховувати сукупний вплив зовнішніх і внутрішніх чинників. Так, на продуктивність активів впливає економічна ситуація у країні і пов'язані з нею умови господарювання, рівень економічної інтеграції, стійкість господарських зв'язків, податкового і митного законодавства, рівень інфляції, коливання курсів іноземних валют і рівня відсоткових ставок та інші зовнішні, по відношенню до підприємства, чинники.
У той же час продуктивність активів значною мірою зумовлюється внутрішніми чинниками діяльності підприємства, передусім інвестиційною політикою, структурою капіталу і рівнем управління оборотним капіталом. Активи мають складну структуру і їх продуктивність залежить від неї і оборотності кожного виду активів:
,
де di - частка і-го виду активів в їх загальній сумі.
У цьому зв’язку рентабельність активів можливо представити у наступному вигляді:
Отже, рентабельність активів відображає рівень:
- управління дебіторською заборгованістю, що кількісно вимірюється середнім періодом інкасації;
- управління запасами через коефіцієнт оборотності запасів;
- управління основними засобами (необоротними активами), що характеризує нормальну виробничу потужність і пропускну спроможність підприємства;
- управління ліквідністю, що характеризується в представленій моделі часткою ліквідних активів у складі валюти балансу.
Рентабельність продаж - це відносна міра ефективності виробництва. Цей показник є тактичним чинником зростання рентабельності активів. Дія тактичних чинників спрямована на вибір адекватної цінової політики, розширення ринків збуту, тобто на зростання обсягу продаж (реалізації) і прибутку підприємства, підвищення швидкості обороту всього капіталу. Ці обидва чинники схильні до зовнішнього впливу передусім ринкової кон'юнктури.
На основі моделі Дюпона побудуємо мультиплікативну залежність рентабельності капіталу від наступних факторів: рентабельності продаж; оборотності дебіторської заборгованості; частки дебіторської заборгованості в оборотних активах; коефіцієнта поточної ліквідності; частки короткострокових зобов’язань у позиковому капіталі;
,
де
| П – прибуток до оподаткування; |
|
| ВР – виручка від реалізації; |
|
| ДЗ – величина дебіторської заборгованості; |
|
| ОА – оборотні активи; |
|
| КЗ – короткострокові зобов’язання; |
|
| ПК – позиковий капітал; |
|
| ВК – власний капітал; |
|
| А – активи; |
|
| Rкапіталу – рентабельність капіталу (активів); |
|
| a - рентабельність продаж; |
|
| b – оборотність дебіторської заборгованості; |
|
| с – частка дебіторської заборгованості в оборотних активах; |
|
| d – коефіцієнт поточної ліквідності; |
|
| k – частка короткострокових зобов’язань у позиковому капіталі; |
|
| l – співвідношення позикового і власного капіталу; |
|
| m – коефіцієнт автономії |
Таблиця 7.4
Аналіз і оцінка впливу факторів на зміну рентабельності капіталу (активів) підприємства
| Показники |
Звітний рік |
Розрахунковий рік |
Зміни (+,-) |
| Вихідні дані |
|||
| 1. Виручка від реалізації, тис.грн. |
62944,8 |
69882,7 |
6937,9 |
| 2. Прибуток, тис.грн. |
6071 |
24598,7 |
18527,7 |
| 3. Оборотні активи, тис.грн. |
54099,5 |
56746,4 |
2646,9 |
| у тому числі: |
|||
| дебіторська заборгованість, тис.грн. |
4394,1 |
5025,6 |
631,5 |
| 4. Позиковий капітал, тис.грн. |
15302,6 |
42456 |
27153,4 |
| у тому числі: |
|||
| короткострокові зобов’язання, тис.грн. |
12390,0 |
18827,5 |
6437,5 |
| 5. Власний капітал, тис.грн. |
72267,2 |
61857,3 |
-10409,9 |
| Розрахункові дані |
|||
| 6. Рентабельність продажу, % |
9,645 |
35,200 |
25,555 |
| 7. Оборотність дебіторської заборгованості |
14,325 |
13,905 |
|