3.1. Загальні підходи до розробки тактики управління

діяльністю банку на ринку цінних паперів.

Тактика управління діяльністю банку на ринку цінних паперів фактично являє собою процес оперативного управління здійсненням окремих видів діяльності з цінними паперами.

Розробка тактичного плану передбачає короткострокове планування діяльності банку з метою досягнення довгострокових орієнтирів, визначених стратегічним планом.

Відмінності тактики від стратегії полягають, по-перше, у рівні на якому відбувається прийняття управлінських рішень, - тактика є результатом управлінської діяльності керівників середньої та нижчої ланки, по-друге, тактика відрізняється від стратегії горизонтом планування (як правило, тактичний план складається на строк до 1 місяця),  по-третє, тактичне планування зосереджується на досягненні цілком конкретних кількісних та якісних орієнтирів (на відміну від стратегічного, яке передбачає встановлення лише індикативних оціночних показників). 

Тактичний план значною мірою повинен являти собою набір альтернатив, а саме оперативних реакцій на певні стандартизовані впливи на банк з боку зовнішнього середовища. Якщо ж вплив нестандартний, то необхідно передбачити комплекс дій спрямованих на протидію негативному впливу на банк динаміки оточуючого середовища.

Для реалізації зазначених вище альтернатив кожен відокремлений підрозділ банку повинен мати розвинену систему зворотного зв'язку з об'єктами управління – споживачами банківського продукту та контрагентами. Ця система, в свою чергу, повинна бути пов'язана із цілісною інформаційною системою банку, оскільки в ряді випадків може виникнути потреба в залученні керівництва банку до процесу оперативного управління (скажімо в разі, коли відповідні дії можуть потягти за собою необернені зміни в загальній стратегії банку, наприклад, коли великий корпоративний клієнт звертається до банку з проханням терміново придбати значний пакет акцій конкурента або постачальника, і невиконання зобов'язань з боку клієнта можуть викликати кризу ліквідності). Таку інформаційну систему можна назвати системою моніторингу, яка забезпечує швидке реагування на зміну ситуації.

Побудова інформаційної системи банку більш детально буде розглянута в наступному питанні на прикладі АТ Укрінбанк. В цьому ж питанні ми приділимо увагу виявленню підходів до організації процесів оперативного управління діяльністю банку на фондовому ринку, методам ідентифікації та оперативного управління ризиками по операціях з цінними паперами.

Оскільки на стадії розробки тактики управління діяльністю банку на ринку цінних паперів дуже чітко проявляються відмінності в здійсненні таких операцій, то доцільно розглядати тактику управління диференційовано для кожного з визначених в першому розділі роботи видів діяльності.

Отже, розпочнемо з діяльності по випуску та обігу цінних паперів, адже саме цей вид діяльності вимагає найбільшої концентрації зусиль спрямованих на дотримання стратегічної лінії банку.

Даний вид діяльності є стандартизованим лише на стадії технічного оформлення відносин переходу права власності на цінні папери (і в значній мірі стосується комісійної діяльності та діяльності по випуску цінних паперів).

Що ж стосується прийняття рішень по управлінню портфелем цінних паперів банку (комерційна діяльність з цінними паперами), то цей процес в даному випадку досить тяжко формалізувати. Тут має бути застосований апарат спеціальних методів управління портфелем та ризиками при здійсненні операцій інструментами фондового ринку. Розглянемо методи управління портфелем цінних паперів (методи управління ризиками винесено в окреме питання).

Всі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів вимагають перш за все глибокого знання ринку, яке грунтується на постійному аналізі та прогнозуванні кон'юнктури фондового ринку. Для даних цілей в структурі банку має бути створений спеціалізований підрозділ аналізу. Як правило для поточного аналізу та прогнозування кон'юнктури фондового ринку в цілому та окремих його сегментів широко використовуються наступні напрямки аналізу:

· фундаментальний аналіз;

· технічний аналіз.

До методів фундаментального аналізу кон'юнктури фондового ринку, як правило, відносять визначення макроекономічних показників, що характеризують розвиток окремих сфер діяльності, галузей промисловості, вивчення перспектив розвитку виробництва певних видів продукції, проведення експрес-аналізу основних показників, що безпосередньо характеризують фінансово-господарську діяльність емітентів цінних паперів. При цьому вивчаються доступні первинні документи, інформація спеціалізованих галузевих видань, звіти посадових осіб акціонерних товариств, загальнодоступні дані з періодики тощо. Таким чином, під час проведення фундаментального аналізу основним завданням, яке ставиться перед експертом є визначення можливих перспектив розвитку окремих підприємств-емітентів, що утворюють у сукупності певний напрямок діяльності, на підставі вивчення як перспектив всієї економічної системи в цілому, перспектив окремих галузей та виробництв певних видів продукції (товарів, послуг) так і потенціалу розвитку окремих підприємств. Виходячи з одержаної інформації  робляться експертні судження щодо зростання або, навпаки, зменшення курсової вартості цінних паперів.

Застосування методів фундаментального аналізу щодо приватних емітентів в Україні стримується недоступністю і невеликою достовірністю інформації щодо окремих суб'єктів підприємницької діяльності. Фондовий ринок України все ще не є прозорим, що суттєво ускладнює діяльність аналітиків та призводить до додаткових витрат банків при інвестуванні коштів в цінні папери (витрат на утримання висококваліфікованих аналітиків, на забезпечення доступу до закритої інформації тощо).

Разом з тим необхідно відмітити й той факт, що фундаментальний аналіз є досить ефективним щодо боргових цінних паперів уряду та місцевих органів виконавчої влади (ОВДП, ), оскільки на підставі визначення графіків надходжень та виплат по цих облігаціях за певний проміжок часу, а також іншої інформації (наявність та обсяг резервів у НБУ, проведення додаткової грошової емісії, коливання курсів валют, сальдо торгів на валютній біржі, оперативні потреби державного бюджету у терміновому здійсненні окремих виплат тощо) досить точно прогнозуються результати розміщення облігацій на аукціонах НБУ та загальні перспективи ринку. Значна кількість банків завдяки наявності кваліфікованих спеціалістів змогли уникнути або максимально обмежити втрати від конверсії ОВДП в 1998-99 роках. 

На відміну від фундаментального, технічний аналіз грунтується на застосуванні графічних методів і використовує дані лише щодо руху показників, що характеризують укладання угод з цінними паперами на організовано оформлених ринках, до складу яких в Україні належать фондові біржі, ПФТС, Національна мережа аукціонних центрів. На підставі вивчення інформації щодо цін купівлі, продажу та реальних цін, за якими укладаються угоди, визначаються показники, що характеризують ретроспективу кон'юнктури ринку і вже на підставі цих даних будуються лінії трендів. Аналіз трендів дає можливість простежити тенденції зміни курсової вартості акцій окремих емітентів, визначити перспективи проведення окремих операцій з ними.

Особливості застосування технічного аналізу в Україні полягають в тому, що він із значним ступенем вірогідності може бути використаний для короткострокових прогнозів (на строк до 2-3 тижнів). Для виявлення довгострокових тенденцій він є повністю непридатним, оскільки слабкий розвиток ринку, відсутність значної кількості кваліфікованих і головне платоспроможних операторів ринку, постійні зміни законодавства призводять до надзвичайно високої частки практично непрогнозованої суб'єктивної складової в прийнятті інвестиційних рішень.

Діяльність щодо здійснення інвестиційних і торгових операцій з цінними паперами нерозривно пов'язана із управлінням портфелем цінних паперів банку.

Управління портфелем цінних паперів – це планування, аналіз та регулювання складу портфелю, здійснення заходів щодо його формування та підтримання для досягнення поставлених перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності та мінімізації витрат, пов'язаних з ним. Виконання поставлених цілей може бути досягнуто  лише завдяки оперативній реакції на поточні зміни кон'юнктури фондового ринку. 

Оперативні завдання управління портфелем цінних паперів грунтуються на пріоритетах інвестиційної політики банку, закладених в стратегічному плані банку.

Так, під час проведення активної портфельної політики важливим є пошук недооцінених ринком цінних паперів (наприклад, в розрахунку на одиницю нафти, металу, іншої продукції, що виробляється підприємством у порівнянні з цінними паперами аналогічних підприємств). В цьому випадку зміст активної політики – пошук цінних паперів, які б відхилялися від норми та давали б (за тих же значень ліквідності та ризику, що і у пасивних портфелях) підвищену дохідність за рахунок тривалого зростання курсової вартості.

Реалізація активної політики управління власним портфелем цінних паперів вимагає постійного корегування портфелю на підставі поглибленого аналізу ринку. Активні транзакції мають наслідком підвищені витрати на управління портфелем, які необхідно покрити доходами вищими за середньоринкові.

Реалізація пасивної інвестиційної політики навпаки передбачає скорочення витрат, слідування за ринком, а отже і одержання середньоринкових доходів.

Зазначимо, що банк як торговець цінними паперами одержує такі доходи від вкладень в цінні папери:

· проценти та дивіденти від вкладень в цінні папери;

· доходи від зростання курсової вартості цінних паперів, які входять до складу портфелю;

· премії та різниці, що виникають під час вкладень у деривативні цінні папери;

· спред, що виникає в момент оголошення банком котирувань цінних паперів, з яких складається його портфель (під час купівлі цінних паперів за більш низькими цінами та продажу за більш високими).

Співвідношення між вищевказаними видами доходів залежить від таких факторів:

· типу інвестиційної політики компанії-торговця (у активних портфелях частка доходів від зростання курсової вартості вища, або, навпаки, нижча – за невдалих операціях, ніж у пасивних портфелях);

· від більш низької ніж у спекулятивних портфелях питомої ваги від процентів та дивідендів;

· акценту у політиці компанії-торговця на послуги, що надаються клієнтам (доход від комісійних та винагород, спред) або на прибуток від власних інвестиційних операцій (дивіденди, проценти, реалізація приросту курсової вартості).

Склад портфелю має контролюватися та регулюватися щонайменше раз на день. З розвитком фондового ринку в Україні важливого значення набуває оперативне управління портфелем у межах робочого дня. Щоденно має здійснюватися контроль за дотриманням спеціалістами компанії кількісних лімітів на виконання угод, що має обмежувати ризики банку. Щоденні зміни складу портфелю мають бути пов'язані з оперативним аналізом змін курсів, дохідності та ліквідності цінних паперів, що входять до його складу (мал. 8).

Порівняльний аналіз та відбір конкретних цінних паперів для інвестування

                                                                       

Укладання угод з купівлі-продажу цінних паперів

Постановка завдань з регулювання складу портфелю на початок дня (зростання / зменшення, зміна структури, продаж одних та купівля інших цінних паперів відповідно до прогнозів динаміки їх курсової вартості)

Технічний аналіз (прогноз дохідності, ліквідності та ризику цінних паперів на основі попередньої динаміки цін та обсягів угод тощо)

Фундаментальний аналіз (оцінка фундаментальних факторів, що впливають на курс цінних паперів): · оцінка галузі; ·оцінка регіону; · оцінка емітента.

Оцінка поточного рівня ризику, дохідності та ліквідності портфелю. Визначення обсягу грошових ресурсів, які додатково можливо інвестувати у портфель за обсягом, строками та вартістю залучення.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

Малюнок 8. Алгоритм оперативного управління

портфелем цінних паперів банку.

Дана схема наглядно демонструє основні елементи складної системи оперативного управління портфелем цінних паперів. В цілому ж, процес управління портфелем цінних паперів дуже важко формалізувати оскільки в специфічних українських умовах прийняття інвестиційних рішень здійснюється на підставі суб'єктивних суджень експертів і обмежити можливі втрати можливо лише за допомогою встановлення лімітів відповідальності на трейдерів.   

Автором була зроблена спроба сформувати рекомендації щодо здійснення оперативного управління портфелем цінних паперів банку. Нижче наведені приклади типових реакцій на типові ж рухи ринку (мал. 9). Головною метою розробки таких схем є скорочення ризиків інвестування.

Малюнок 9. Прості оперативні реакції на зміну кон'юнктури

фондового ринку.

Безперечно, наведений перелік альтернативних варіантів поведінки банку не є вичерпним, і приводиться лише для того щоб продемонструвати можливість формалізації прийняття оперативних управлінських рішень .

Однією з найважливіших складових процесу реалізації тактики банку на ринку цінних паперів, як і складовою загального процесу управління, є здійснення поточного контролю. Саме від наявності ефективного поточного контролю залежить відповідність стратегії і тактики банку,  

Контроль інвестиційних операцій складається з оперативного, середньострокового та перспективного контролю. Контроль є неможливим без щоденної аналітичної обробки поточної інформації про стан портфелю у обчислювальній мережі банку. Це створює додаткові

Тактика в сфері здійснення депозитарної діяльності комерційного банку визначається наявними чітко формалізованими процедурами, які впроваджені на рівні внутрішніх положень банку. Як правило депозитарна діяльність здійснюється  відокремленими підрозділами з чітко визначеною спеціалізацією і жорстким розподілом зобов'язань в межах колективу.

Працівники підрозділів, що займаються депозитарною діяльністю підзвітні виключно своїм лінійним керівникам, які в свою чергу звітують перед керівником підрозділу.

Дані підрозділи є найбільш замкненими і тому керівництво банку має ретельно добирати управлінський склад, адже від нього в значній мірі буде залежати повнота задоволення потреб клієнтів (депонентів) банку.

Крім того, через замкненість спеціалізованих “депозитарних” підрозділів необхідно обов'язково передбачити зв'язки цих підрозділів зі структурними одиницями фронт-офісу банку. Такі зв'язки повинні, по-перше, забезпечити прихід нових клієнтів, а по-друге, зробити діяльність “депозитарних підрозділів” більш прозорою та контрольованою.

Тактика в сфері здійснення емісійної діяльності визначається переважно стратегічною лінією банку щодо формування зобов'язань перед клієнтами та акціонерами (учасниками).

В цілому тактика емісійної діяльності являє собою один з найцікавіших та на елементів системи оперативного управління діяльністю банку на ринку цінних паперів. Це пов'язано з тими особливими складовими які, власне, і складають тактику банку на ринку цінних паперів, а саме:

· визначення кон'юнктури ринку виходячи, з заданої мети емісії;

· виявлення тих фінансових інструментів, які здатні більш повно задовольнити потреби банку;

· розробка параметрів емісії за кожним обраним фінансовим інструментом (конструювання фінансового інструменту);

· погодження розроблених параметрів емісії з основними акціонерами (засновниками) банку, 

· реалізація емісії (випуск та продаж цінних паперів);

· супроводження емісії;

· забезпечення погашення цінних паперів (якщо йдеться про боргові цінні папери).

Особливістю тактики при здійсненні емісійної діяльності є неможливість регламентувати творчі процеси. Так конструювання емісії в характерних українських умовах  Таким чином, тактика банку в сфері здійснення емісійної діяльності перебуває в постійній взаємодії із загальною стратегією фінансової діяльності банку і повинна розроблятися висококваліфікованими і досвідченими спеціалістами.

Про тактику консультаційної діяльність на ринку цінних паперів ми скажемо лише, що вона як така сама по собі майже не існує. Консультації стають виключною прерогативою спеціалізованих підрозділів банку і це є загальною тенденцією, адже консультант має бути максимально наближеним до практики, що і забезпечує його цінність і корисність для клієнтів банку.

3.2. Оперативне управління ризиками по операціях банку

з цінними паперами.

Для забезпечення оперативного управління ризиками при здійсненні операцій банку на ринку цінних паперів необхідно перш за все ідентифікувати ризики, притаманні кожному окремому виду діяльності.

Розглянемо світовий досвід класифікації ризиків, які характерні для діяльності фінансових інститутів. Загальноприйнята світова класифікація ризиків була розроблена найавторитетнішими світовими дослідниками в області управління ризиком і викладена в Загальноприйнятих принципах управління ризиком (Generally Accepted Risk Principles - GARP). Відповідно до цього документа всі ризики, що супроводжують діяльність на фінансовому ринку, поділяються на такі види.

А. Кредитний ризик (credit risk).

1. Прямий кредитний ризик (direct credit risk). Ризик можливої некредитоспроможності контрагента внаслідок припинення виконання зобов'язань по випущених боргових цінних паперах і одержаних кредитах і позиках. В даному випадку є присутнім ризик втрати всієї вартості вкладених коштів.

2. Ризик кредитного еквівалента (credit equivalent exposure). Ризик можливої некредитоспроможності контрагента внаслідок припинення виконання зобов'язань по опціонах і свопах. В цьому випадку ступінь ризику залежить від цін, що домінують на ринку.

3. Розрахунковий ризик (ризик операційних ускладнень при надходженні коштів - settlement risk). Ризик збоїв у процесі виконання угоди.

Б. Ринковий ризик (market risk).

1. Кореляційний ризик (correlation risk). Невиконання сформованих закономірностей у кореляції між інструментами, продуктами, валютами або ринками.

2. Ризик акцій (equity risk). Негативний ефект від змін на ринку цінних паперів, включаючи зміни в цінах на акції, зміни у волатильності (схильність до коливань) ціни акції, зміни в залежностях між цінами на різноманітні акції, а також між цінами акцій і ринкових індексів, зміни в дивідендних платежах.

3. Процентний ризик (interest rate risk). Негативний ефект від зміни напрямку руху процентних ставок, включаючи зміни в ставках відсотка, зміни форми кривої прибутковості, зміни волатильності процентних ставок, зміни залежностей і спредів між різноманітними ставками й індикаторами.

4. Валютний ризик (currency risk). Негативний ефект від зміни валютних курсів, зміни волатильності валютних курсів.

5. Товарний ризик (commodity risk). Негативний ефект від зміни товарних цін, зміни залежностей між наявними і форвардними цінами на товари, зміни волатильності товарних цін, зміни залежностей між цінами на різноманітні товари.

6. Ризик спреду між різноманітними борговими цінними паперами (credit spread risk). Негативний ефект від змін спреду між борговими цінними паперами різного кредитного рейтингу (наприклад, між корпоративними і державними).

В. Ризик надмірної концентрації портфеля (portfolio concentration):

1. На визначених інструментах.

2. На окремих значних угодах.

3. У визначеному секторі економіки.

Г. Можливість ліквідності (liquidity risk).

1. Ризик ліквідності ринку (market liquidity risk).Можливість недостатньої ринкової ліквідності, що розуміється як можливість швидкої ліквідації (швидкого перетворення в гроші) позиції або портфеля.

2. Ризик розсудливої ліквідності (prudential liquidity risk). Нездатність інструмента підтримувати мінімальні співвідношення ліквідності.

Д. Операційний ризик (operational risk).

1. Ризик помилок при укладанні і виконанні угод (transaction risk). У якості таких варто зазначити помилки при укладанні і реєстрації угоди, проведенні розрахунків по угоді, підписанні договорів, поставці цінних паперів.

2. Ризик порушення системи контролю за виконанням лімітів (operational control risk). Порушення системи контролю за діяльністю відокремленого підрозділу, у тому числі неідентифіковане перевищення лімітів, несанкціоноване укладання угод, відмивання грошей, несанкціонований доступ до торгової системи, помилки при здійсненні контролю в процесі виконання угод. 

3. Системний ризик (systems risk). Цей вид ризику означає помилки в застосуванні комп'ютерних програм, помилки у формулах, використовуваних у математичних моделях, помилки в розрахунках, неадекватне або невчасне інформування менеджерів, недостачу в якійсь інфраструктурній системі, порушення в мережах або каналах зв'язку, неадекватне планування систем.

Е. Ризик ведення справи (business/event risk).

1. Ризик порушення валютної конвертації (currency convertability risk). Означає неможливість конвертації валюти як результат політичних подій.

2. Ризик змін процентних ставок (shift in credit rating). Означає неможливість залучення фінансових ресурсів.

3. Ризик втрати репутації (reputation risk). Має місце внаслідок втрат у бізнесі, що негативно відбивається на діяльності компанії в майбутньому.

4. Ризик зміни оподатковування (taxation risk).

5. Ризик зміни нормативної бази (legal risk).

6. Ризик настання глобальних форс-мажорних обставин (природні катастрофи, війни, колапс фінансових ринків - disaster risk).

7. Ризик втрати прав діяльності (regulatory risk).

Відповідно до Загальноприйнятих концепцій управління ризиками це управління здійснюватися на постійній основі шляхом створення у структурі фінансового інституту (в нашому випадку – банку) підрозділу, що спеціалізується на функціях, спрямованих на мінімізацію ризику, – групи управління ризиками.

Дещо інша класифікація ризиків присутня у теоретичних роботах вітчизняних та російських авторів. Отже наведемо ризики, які за думкою вітчизняних професіоналів найбільш притаманні фінансовій системі України.

Для цілей управління ризиками в конкретних умовах українського ринку доцільно розглянути деякі види ризиків, що супроводжують діяльність торговця цінними паперами. Можливо виділити ті види конкретних ризиків, що постійно супроводжують діяльність банку на ринку цінних паперів, і мінімізація яких завжди є актуальним завданням:

· кон'юнктурний ризик, тобто ризик несприятливого руху всього ринку цінних паперів;

· валютний ризик, який має місце у тому випадку, якщо банк здійснює оцінку своєї діяльності у іноземній валюті, а переважна кількість угод здійснюється у національній грошовій одиниці;

· ризик ліквідності, тобто вірогідність виникнення проблем з реалізацією інструментів фондового ринку;

· ризик емітента, що полягає у можливості появи проблем з реалізацією прав, які витікають з володіння цінними паперами конкретного емітента, з його вини;

· ризик контрагента, тобто вірогідність невиконання контрагентом своїх обов'язків;

· ризик пов'язаний з невиконанням своїх функцій інфраструктурними інститутами фондового ринку (реєстратором прав власності на іменні цінні папери, депозитарієм чи зберігачем цінних паперів, біржею, торгово-інформаційною системою тощо).

Для успішного управління діяльністю банку на ринку цінних паперів і, зокрема, портфелем цінних паперів, необхідно здійснювати управління цими ризиками, яке передбачає застосування комплексу заходів спрямованих на мінімізацію їх дії, оскільки повністю виключити їх вплив неможливо.

Термін “управління ризиками” означає насамперед мінімізацію ризиків, виключити цілком котрі неможливо. Робота з мінімізації ризиків здійснюється різноманітними підрозділами інвестиційного банки. З погляду  технології управління ризиками поділяється на дві складові частини:

· формалізований процес управління ризиками;

· процеси управління ризиками, що слабко або взагалі не підлягають формалізації.

Формалізований процес управління ризиками припускає  наявність формалізованих правил, спрямованих на мінімізацію  ризику в ході діяльності банку на фондовому ринку. До формалізованих правил належать внутрішні інструкції і ліміти. Ця частина управління ризиками входить як складова частина в процес загального управління діяльністю банку на ринку цінних паперів і належить до сфери діяльності члена Правління банку, що здійснює нагляд за здійсненням операцій з цінними паперами, а також деяких керівників підрозділів, що встановлюють ліміти і підтверджують внутрішні інструкції.

Процеси управління ризиками, що слабко піддаються формалізації, більше притаманні сфері діяльності керуючого портфелем, а інколи – трейдерів. Разом з тим, унікальність проблем у сфері залучення фінансування для клієнтів також створює простір для неформалізованого управління ризиками. Можна казати, що в цій сфері, де не діють внутрішні інструкції і ліміти, багато чого залежить від знань і порядності людини, що приймає рішення.

Розрахунок кількісних характеристик оцінки ризику (дисперсія, мінімальне квадратичне відхилення, коефіцієнт Фішера тощо) у сучасних умовах в Україні значно ускладнюється внаслідок  відсутності або недостовірності вихідних даних для визначення відповідних показників. Відомо, що розрахунки на підставі хибних даних призводять до настільки ж хибних висновків та конкретних пропозицій, дотримання яких може призвести до збиткової діяльності компанії. З огляду на вищесказане, доцільно було б застосовувати такі інструменти мінімізації ризику:

¨ створення банком резервів під знецінення цінних паперів в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

¨ аналітична робота. Вона дозволяє мінімізувати ризик несприятливого розвитку ситуації на ринку, ризик ліквідності, ризик емітента, частково – валютний ризик і є складовою частиною комплексу робіт з мінімізації ризиків контрагентів;

¨ збір інформації. Цей інструмент дозволяє мінімізувати ризик інфраструктурних інститутів, є необхідною складовою частиною мінімізації ризику несприятливого руху ринку в цілому, ризику контрагента та емітента;

¨ використання системи лімітів, яке суттєво обмежує наслідки дії найбільш суттєвих ризиків. Використовується у першу чергу для мінімізації ризику контрагента, емітента та інфраструктурного ризику. Крім того система лімітів може попередити й негативний вплив кон'юнктурного ризику;

¨ налагодження неформальних зв'язків з інфранструктурними елементами ринку. Воно зменшує дію інфраструктурного ризику, та забезпечує менеджера інформацією, яка застосовується при визначенні кількісних лімітів і у першу чергу лімітів для контрагентів;

¨ інші інструменти характерні для конкретних видів ризиків. Тут можна виділити, наприклад, використання ще не дуже поширених в Україні інструментів, а саме валютних форвардів та фьючерсів (зменшення валютного ризику), опціонів (ринковий ризик), та страхування окремих угод з цінними паперами від конкретних ризиків.   

Окремо зупинимося на застосуванні деяких інструментів.

Створення резервів під активні операції з цінними паперами повинно розрізнятися за ступенем агресивності, які мають визначатися виходячи з характеристик фінансових інструментів та параметрів укладених угод. Автор пропонує виділяти такі підходи до резервування за рівнем агресивності, а саме:

а) ліберальний підхід – може використовуватися тільки щодо найбільш активних цінних паперів. На основі цього підходу створюються мінімальні резерви, які не відбивають реальних збитків банку, а натомість виступають загальним забезпеченням на випадок виникнення непередбачених обставин, що можуть призвести до погіршення якості активу (певного паперу) або до збитків за результатом реалізації угоди (якщо проводити аналогії із створенням резервів на покриття кредитних ризиків, то даний резерв є “стандартним”);

б) помірно-агресивний підхід – використовується для інструментів, вкладення в які можуть бути проаналізовані на підставі аналізу всіх необхідних банків. За цим підходом резерв створюється під реальні збитки банку, сума яких абсолютно реально оцінена;

в) агресивний підхід – використовується, коли інформації для використання помірно-агресивного підходу недостатньо. За цим підходом резерв створюється під розрахункові збитки, сума яких оцінена із певним припущенням. Чим менш достовірною є інформація про фінансовий інструмент, тим більшою має бути розрахункова оцінка збитків;

г) жорстко-агресивний підхід – використовується щодо найбільш ризикованих вкладень банку в цінні папери. За цим підходом активи банку, які є об'єктом резервування, вважаються збитком в повній сумі.

Таблиця 13. Диференціація ступенів агресивності резервування під активні операції з цінними паперами.

Об'єктивною перешкодою, яка стоїть на шляху широкого використання резервів під знецінення цінних паперів комерційними банками є податкове законодавство, яке не передбачає віднесення витрат на формування резервів до складу витрат, що враховуються при оподаткуванні, за умови відсутності відповідних інструкцій та положень НБУ. НБУ на даний час лише опрацьовує порядок формування резервів під знецінення цінних паперів.  

Значної уваги заслуговує аналітична робота та збір інформації, оскільки дозволяє знизити ступінь невизначеності, яка завжди у тій чи іншій мірі супроводжує процес прийняття рішень щодо операцій з цінними паперами. При цьому різні складові аналітичної роботи зменшують різні види ризиків, що притаманні діяльності на фінансовому ринку. Наприклад, аналіз, спрямований на формування найбільш точного прогнозу зміни курсів цінних паперів та індексів фондового ринку, зменшує кон'юнктурний ризик, а аналіз контрагентів зменшує ризик контрагента.

Однією з найважливіших функцій аналітичного відділу є збір інформації. Доступну інформацію для цілей збору та аналізу доцільно диференціювати за ознакою змісту на такі групи:

- інформація про умови випуску та обігу конкретних цінних паперів;    

- інформація про емітентів;

- інформація про очікувані події, що можуть суттєво вплинути на стан ринку;

- інформація про поточну кон'юнктуру ринку та історія її зміни;

- інформація про зміни у нормативній базі, що впливають на розвиток ринку;

- інформація про учасників ринку

Накопичена інформація має бути згрупована у базах даних (бажано – у електронному вигляді) таким чином, щоб її можна було використовувати в процесі аналітичної роботи.

Іншим важливим інструментом мінімізації ризику є застосування системи лімітів. У цій роботі будемо застосовувати поняття ліміту як заборони співробітникам банку вчиняти такі дії, які з високою ймовірністю можуть призвести до негативних наслідків фінансової діяльності. Зазначимо, що розроблені ліміти мають широко використовуватися у процесі розробки фінансових планів діяльності банку на ринку цінних паперів.

На практиці можуть бути застосовані такі види лімітів:

· ліміт по авансованому капіталу, який встановлює граничний обсяг капіталу, що може бути використаний банком в операціях здійснюваних за рахунок власних коштів;

· ліміти за видами інструментів фондового ринку, в які можуть бути здійснені інвестиції банку;

· ліміт по зобов'язанням, який встановлює граничний розмір зобов'язань, які може взяти на себе банк щодо інших суб'єктів господарювання (контрагентів);

· загальний ліміт кредитного ризику, яким встановлюється загальний обсяг зобов'язань перед торговцем цінними паперами; 

· ліміти на контрагентів. За допомогою цих лімітів встановлюється граничний рівень зобов'язань конкретного контрагента щодо компанії, виходячи з його надійності;

· ліміти на клієнтів, які визначають граничний обсяг зобов'язань кожного клієнта щодо компанії;

· ліміт за збитками, що встановлюється для брокерів банку, які безпосередньо працюють на біржах або на терміналі ПФТС, і визначає граничний рівень ціни окремих інструментів фондового ринку, при падінні котировок нижче якого брокер має продавати такі цінні папери;

· ліміт обсягу операцій окремих брокерів та банку в цілому, який дозволяє уникнути наслідків не в повній мірі компетентних дій окремих брокерів та керуючих інвестиційною діяльністю.

Контроль за дотриманням даних лімітів вважаю доцільним покласти на керівників відповідних спеціалізованих операційних підрозділів, які за ієрархією організаційної будови банку повинні в результаті звітувати перед керівником вищого рівня і принаймні керівником одного спеціалізованого контролюючого органу банку (яким може бути підрозділ внутрішнього аудиту, спеціалізований підрозділ моніторингу ринку тощо).

Дуже актуальною, особливо в характерних українських умовах,  є мінімізація ризику контрагента. Цей процес зводиться до визначення переліку контрагентів, з якими можна укладати ті чи інші угоди і у яких обсягах. Сам процес мінімізації ризику конкретного контрагента може бути розділений на такі етапи:

¨ збір інформації щодо потенційних контрагентів;

¨ еспрес-аналіз фінансового стану контрагентів;

¨ прийняття рішень щодо доцільності операцій з конкретним контрагентом;

¨ встановлення лімітів по кожному контрагенту;

¨ контроль за дотриманням встановлених лімітів.   

Слід зауважити,  що визначене виходячи з даних на певну дату ставлення компанії до певних контрагентів має постійно піддаватися перегляду в разі надходження нової інформації щодо їх діяльності.

Виконання даних рекомендацій значно спрощується для досить потужної компанії-торговця цінними паперами, коло контрагентів якої обмежується інфраструктурними інститутами та великими інституційними інвесторами.

3.3. Тактика управління діяльністю АТ “Укрінбанк”

на ринку цінних паперів.

Аналіз тактики АТ Укрінбанк на ринку цінних паперів було здійснено на підставі вивчення формалізованих і неформалізованих процесів оперативного управління здійсненням спеціалізованими підрозділами банку визначених в попередніх розділах роботи видів діяльності.   

Автор акцентував увагу саме на управлінському аспекті процесу управління, організації управління ризиками,

Виходячи з того, що тактика на відміну від стратегії передбачає здійснення операційної діяльності на рівні безпосередніх виконавців та керівників середньої та нижчої ланки ми сконцентруємо увагу на аналізі тактики щодо здійснення:

· операцій пов'язаних із здійсненням купівлі-продажу цінних паперів (комерційна, комісійна діяльність, управління цінними паперами клієнтів, консультаційна діяльність);

· депозитарної діяльності реєстратора та зберігача цінних паперів;

· емісійної діяльності (випуск боргових цінних паперів банку).

Наведені вище “тактичні блоки” практично не пов'язані між собою і це дозволяє сконцентрувати увагу на реалізації кожного відокремленого блоку. 

Тактика в сфері здійснення діяльності пов'язаної з купівлею продажем цінних паперів.

Комісійна та комерційна діяльність на ринку цінних паперів здійснюється відокремлено по державних та корпоративних цінних паперах. Документами, що регламентують здійснення даних операцій є “Положення про здійснення Казначейством АТ “Укрінбанк” комісійної та комерційної діяльності з цінними паперами” (затверджує форми договорів, первинних документів) та рішення оперативних зборів КУАП, що відбуваються залежно від поточних потреб (як правило, не менше 2 разів на тиждень).

Комісійна (брокерська) діяльність з державними цінними паперами провадиться Казначейством банку у відповідності до умов договору на брокерське обслуговування і може включати в себе операції на первинному (аукціони НБУ) та вторинному (біржовому або позабіржовому) ринку. Укладання договорів з клієнтами, консультаційне обслуговування, прийом заявок та надання звітів у відповідності до умов договорів покладається на Відділ маркетингу Казначейства. Заявки клієнтів надаються до виконання в Відділ ринку капіталів. Кожна виконана заявка оформляється тікетом і передається до Управління супроводження операцій Казначейства для відображення операцій в обліку. Після завершення розрахунку сум платежів, комісійних, видатків та ін., Управління супроводження надає повний розрахунок по операції до Відділу маркетингу Казначейства, який надає клієнту звіт про виконану операцію.

Комерційна діяльність по державним цінним паперам (ОВДП, казначейські зобов'язання, муніціпальні облігації) здійснюється у межах встановлених лімітів. Комерційну діяльність по ОВДП здійснює Відділ ринку капіталів Казначейства та спеціалізовані підрозділи філій банку. Порядок операцій з іншими державними цінними паперами встановлюється окремо згідно умов їх випуску та обігу.

ОВДП купуються на аукціонах НБУ, та на вторинному біржовому ринку (фондова секція УМВБ) та на позабіржовому ринку. Кожна укладена угода оформляється тікетом і передається до Управління супроводження операцій Казначейства для виконання.

Філії можуть здійснювати як комісійну, так і комерційну діяльність на ринку ОВДП. На даний час єдиним напрямком діяльності філій на ринку ОВДП є комісійна діяльність за рахунок клієнтів. Комісійна діяльність здійснюється на умовах та за типовими договорами затвердженими головним банком і обмежуються первинним ринком.

Заявки на участь у первинному аукціоні філії передають до Відділу маркетингу Казначейства напередодні або у день аукціону. Заявки клієнтів подаються виключно у разі перерахування клієнтом авансової суми на відповідний рахунок філії. Розрахунки філії з головним банком здійснюються після одержання результатів аукціону.

Комісійна діяльність Укрінбанку з корпоративними цінними паперами здійснюється на підставі типових договорів на брокерське обслуговування і включає в себе операції на біржовому та позабіржовому ринках. Укладання договорів з клієнтами, консультаційне обслуговування та прийом заявок покладається на Відділ маркетингу Казначейства. Відділ маркетингу попереджає клієнтів про фактори ризику, які виникають при інвестуванні в певні цінні папери. Заявки клієнтів надаються для виконання до Відділу ринку капіталів. Кожна виконана заявка оформляється тікетом і передається до Управління супроводження операцій Казначейства для виконання. Управління супроводження надає повний розрахунок по операції до Відділу маркетингу Казначейства, який надає клієнту звіт про виконану операцію.

Комерційна діяльність по корпоративних цінних паперах здійснюється в межах встановлених лімітів. Як правило, Відділ ринку капіталу Казначейства здійснює комерційну діяльність з простими іменними акціями. Порядок операцій з іншими корпоративними паперами встановлюється казначейством виходячи з лімітів, встановлених КУАП.

Операції з акціями здійснюються на біржовому ринку, в ПФТС та на позабіржовому неорганізованому ринку. Кожна укладена угода оформляється тікетом і передається до Управління супроводження операцій Казначейства для виконання. По біржових операціях до тікету додається біржовий контракт, а по операціях в ПФТС – стандартна форма підтвердження угоди в ПФТС. По позабіржових операціях з контрагентом укладаються договори купівлі-продажу.

Філіям дозволено здійснювати виключно комісійну діяльність з корпоративними цінними паперами на умовах, погоджених із головним банком. Самостійно формувати власний портфель корпоративних цінних паперів та укладати договори комісії із сторонніми організаціями  філіям категорично заборонено. Філія може проводити скупку акцій у фізичних осіб виключно на підставі замовлення головного банку. У разі виходу на філію замовників на скупку акцій, філія направляє їх в головний банк до Казначейства для укладання договору комісії та погодження умов операції.

У випадку прийняття головним банком позитивного рішення про скупку акцій або у разі укладання відповідного договору із стороннім замовником , між філією та головним банком  (Казначейством) укладається договір комісії. Філія укладає угоди по скупці акцій за формою, наданою головним банком та регулярно звітує про результати операцій.

Операції по перереєстрації права власності, взаємодія з реєстратором або депозитарієм покладається на Управління супроводження операцій Казначейства.

Казначейство має право проводити власні (ділерські) операції з цінними паперами у межах у межах лімітів, що встановлені КУАП Укрінбанку. Ліміти на обсяг вкладень встановлюються окремо для державних цінних паперів та для корпоративних цінних паперів. Ліміти на обсяг вкладень в ОВДП встановлюються окремо від лімітів на вкладення в інші державні цінні папери.

Ліміти на обсяг вкладень в корпоративні цінні папери крім загального обсягу вкладень можуть обмежувати обсяги вкладень в цінні папери будь-якого одного емітента, або встановлювати додаткові обмеження на вкладення в цінні папери конкретного емітента.

  Ділери Відділу ринку капіталу Казначейства здійснюють операції придбання та продажу цінних паперів додержуючись крім лімітів загального обсягу вкладень у певні цінні папери ще й лімітів на обсяг однієї операції з цими цінними паперами та лімітів на ризик поставки (ліміт на контрагента).

Ліміт на контрагента встановлюється окремо по кожному контрагенту. У разі якщо на певного контрагента не встановлено ліміту, угоди з таким контрагентом укладаються, як правило, на умовах передоплати або передпоставки.

За наведеною схемою реалізуються практично всі операції банку пов'язані із випуском та обігом цінних паперів – комерційна, комісійна діяльність, діяльність пов'язана з управлінням цінними паперами клієнтів. 

Зосередження повноважень з управління операціями з цінними паперами та пов'язаних з цим інформаційних потоків в Відділі ринку капіталу Казначейства та Управлінні супроводження операцій Казначейства створює передумови для побудови ефективної системи контролю за здійсненням банком діяльності торговця цінними паперами.

Розглянемо будову Управління супроводження операцій Казначейства (мал. 10).

Малюнок  10. Організаційна структура Управління супроводження операцій Казначейства   АТ Укрінбанк.

Зазначена структура Управління, його функції і головне підпорядкованість одному з заступників Голови Правління забезпечує реальну оцінку результатів операцій Казначейства і створює систему подвійного контролю (інший контролюючий орган – Служба внутрішнього аудиту) за станом власного портфелю цінних паперів та портфелів, що перебувають в управління банку.

Разом з тим тісна взаємодія Казначейства і Управління супроводження операцій Казначейства надає останньому більшу свободу в сфері пошуку нових, альтернативних шляхів реалізації стратегічної мети банку, усуває всі навмисні та випадкові помилки при укладенні договорів з клієнтами та контрагентами, дозволяє відокремити функцію моніторингу контрагентів від укладання угод – жодна укладена угода не буде виконана доки Управління супроводження операцій Казначейства не здійснить перевірку економічної доцільності та юридичної правильності угоди по цінних паперах.  

Як вже зазначалося, одним з головних напрямків управління ризиками по операціях з цінними паперами в Укрінбанку є встановлення лімітів.

Операції з купівлі-продажу цінних паперів відображаються в бухгалтерському обліку за датою здійснення операції (датою укладання угоди), тобто в день виникнення прав або зобов'язань незалежно від дати руху коштів за цією операцією. Всі цінні папери в портфелі банку диференційовані за методологією НБУ на цінні папери на продаж та на інвестиції.

Цінні папери в портфелі банку на продаж (867 тис.грн.[1], в т.ч. 488 тис.грн. – акції, 379 тис.грн. – боргові цінні папери), відображені в обліку за вартістю їх придбання і не переоцінюються. Боргові цінні папери в портфелі банку на продаж, що рефінансуються НБУ, обліковуються за номінальною вартістю. Резерв під знецінення цінних паперів не створюється. Збитки від здійснення торговельної діяльності з цінними паперами банку на продаж  в 1998 році склали 305 тис.грн.

До складу цінних паперів в портфелі банку на інвестиції (394 тис.грн.) входять:

· боргові цінні папери випущені фінансовими установами;

· акції в портфелі банку на інвестиції (385 тис.грн. або 97%):

- АТ “Спорткомплекс “Меридіан”;

- АТ “Індустріальна фінансова група”;

- АТ “Українська національна розрахункова картка”;

- АТ “Експоінвест”;

- АТ “Українське агентство інформації безпеки”;

- АТ “Бровариелектротранс”;

- АТ “Міжнародне агентство розвитку фондового ринку України”;

- АТ “Інтерфінком”;

- АТ “Центральний депозитарій”.

Акції відображаються в обліку за ціною придбання. Резерв під знецінення цінних паперів на інвестиції не створюється, переоцінка не проводиться. Дивідендний дохід в 1998-99 рр. відсутній.

Окремою групою виступає портфель вкладень банку в державні боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ:

· ОВДП – 12 542 тис.грн.;

· КОВДП – 19 648 тис.грн.

Конверсія ОВДП в КОВДП була проведена 27.08.98 року. Збитки від конверсії становили 351 тис.грн. Зазначимо, що фактично заморожені в КОВДП активи банку використовуються ним в якості застави при залученні міжбанківських позик. Так, заставлені активи на початок поточного року становили 25 620 тис.грн. (ОВДП та КОВДП):

· застава по міжбанківським кредитам – 18259 тис.грн.;

· формування фонду страхування зобов'язань перед фізичними особами – 7361 тис.грн.

Тактика Укрінбанку в сфері управління власним портфелем цінних паперів цілком відповідає його стратегічній лінії поведінки. Банк поступово ліквідує вкладення в корпоративні пайові цінні папери та в ОВДП. Так, протягом поточного року портфель державних цінних паперів, що рефінансуються НБУ було скорочено на 28%.

Казначейство банку перейшло до здійснення виключно короткострокових спекулятивних операцій та виконання комісійних договорів з корпоративними та приватними клієнтами.    

Тактика в сфері здійснення депозитарної діяльності

зберігача та реєстратора.

Тактика в сфері здійснення депозитарної діяльності Укрінбанку визначається внутрішніми документами, що детально регламентують поведінку управлінського персоналу і рядових співробітників практично в усіх можливих ситуаціях. В банку це завдання суттєво спрощується, оскільки підрозділ зберігача дійсно являє собою відокремлену структурну одиницю банку. Вплив керівництва банку на поточну діяльність зберігача цінних паперів є мінімальним і обмежується лише прийняттям глобальних рішень на рівні стратегічного плану.

Особливістю тактики Зберігача є можливість жорсткої формалізації всіх дій штатних співробітників. 

Всі дії пов'язані із виконанням зазначених видів депозитарної діяльності регламентуються внутрішнім “Положенням про здійснення професійної депозитарної діяльності АТ “Укрінбанк”.

Дане положення визначає наступні питання:

· встановлює організаційно-функціональна схема управління депозитарною діяльністю;

· наводить вичерпний перелік та опис процедур професійної депозитарної діяльності;

· встановлює форми та процедури контролю за здійсненням депозитарної діяльності;

· визначає звітність та відповідальність Зберігача перед клієнтами;

· встановлює вимоги до побудови системи захисту інформації у Зберігача та до розподілу ризиків.

На розвиток даного положення спеціалістами Укрінбанку були розроблені “Посадові інструкції спеціалістів відокремленого депозитарного підрозділу для здійснення професійної депозитарної діяльності Зберігача цінних паперів”, “Довідник депозитарних операцій Зберігача цінних паперів”, “Перелік та форми вхідних та вихідних документів Зберігача цінних паперів АТ “Укрінбанк”, “Положення про внутрішній аудит підрозділів Зберігача цінних паперів АТ “Укрінбанк”.

В сукупності дані документи створюють жорстко регламентовану і контрольовану систему обмежень, за існування якої тактика здійснення депозитарної діяльності Укрінбанку фактично зводиться до дотримання загальної політики банку щодо найповнішого задоволення потреб великих корпоративних клієнтів банку. Все ж оперативне управління діяльністю депозитарного підрозділу зводиться до чіткого виконання деталізованих посадових інструкцій.

Важливо відзначити й той факт, що тактика в сфері здійснення депозитарних операцій АТ Укріньанк, залежить не лише від відокремленого спеціалізованого підрозділу, а й від ряду управлінь, які безпосередньо співпрацюють з корпоративними клієнтами банку, а саме – Управлінням корпоративних клієнтів, банків кореспондентів Відділом маркетингу Казначейства. Зазначені підрозділи забезпечують нарощення клієнтської бази Зберігача

На даний час з усіх видів діяльності  Укрінбанку на ринку цінних паперів лише депозитарна діяльність зберегла тенденцію до стійкого розвитку. Так, кількість клієнтів підрозділу зберігача за 1998 рік зросла майже втричі, а чистий операційний дохід склав 1,3 млн.грн. (в 1997 році – 0,6 млн.грн.). В поточному році депозитарна діяльність на ринку цінних паперів залишається одним з пріоритетних видів діяльності АТ Укрінбанк – банк націлений на утримання захоплених позицій на ринку депозитарних послуг і поступовий розвиток своєї присутності.   

Суттєвою ознакою спеціалізованого підрозділу Зберігача є особливості його структурної побудови. Загальна структура підрозділу Зберігача наведена у додатку 1. До складу підрозділу входять чотири групи – Оперативна, Адміністративна, Група супроводження та Ревізійна група. Внутрішня структура та функціональні обов'язки цих груп в рамках здійснення депозитарної діяльності наведені у додатках 2-5. Одразу звертає на себе увагу той факт, що цей підрозділ містить в собі внутрішню контролюючу структуру – Ревізійну групу, яка фактично виконує функції внутрішнього аудиту в рамках підрозділу Зберігача.

Дана особливість пов'язана із підвищеними вимогами до забезпечення безпеки інформації про клієнтів Зберігача, які висуваються в т.ч. і з боку ДКЦПФР.

Тактика в сфері здійснення емісійної діяльності.

На час здійснення аналізу Укрінбанк здійснював емісійну діяльність виключно у сфері випуску фінансових векселів. Дана діяльність регламентується внутрішнім “Положенням про операції з векселями та єдині реєстри векселів в АТ “Укрінбанк” та “Положенням про емісію, обіг та погашення векселів АТ “Укрінбанк”.

Фінансовий вексель – боргове зобов'язання фінансового (нетоварного) характеру, за яким Укрінбанк виступає головною зобов'язаною особою (векселедавцем та / або акцептантом).

Суми векселів та ліміти на випуск векселів визначаються за рішенням Правлінням АТ “Укрінбанк”, а контроль за дотриманням встановлених лімітів здійснюється Кредитним комітетом банку. Векселі Банку можуть продаватися з дисконтом (знижкою), або з нарахуванням відсотків. Величина дисконту / процентів встановлюється Кредитним комітетом банку.

Процентна ставка має бути зазначена у векселі; при відсутності такого зазначення умова вважається ненаписаною. Число процентів вказується в тексті векселя цифрами та про­писом. Проценти нараховуються від дня складання векселя, якщо не вказана інша дата.

Термін платежу по фінансовому векселю може бути визначений одним з чотирьох спо­собів - по пред'явленню, на визначений день, через такий-то час від складання, через такий-то час від пред'явлення. Якщо термін платежу не вказаний, вважається, що вексель підлягає оплаті по пред'явленню. Банк може обумовити, що вексель терміном по пред'явленню не може бути пред'яв­лений до платежу раніше визначеного терміну.

У векселі, який підлягає оплаті строком за пред'явленням або у такий-то час від  пред'явлення, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому векселі така умова вважається ненаписаною.

Випущені АТ Укрінбанк векселі використовуються за наступними напрямками:

а) розміщення серед суб'єктів господарювання шляхом продажу з метою залучення вільних коштів для здійснення основної діяльності банку (кредитування та розрахунково-касове обслуговування клієнтів);

б) надання вексельних кредитів.

Розміщення векселів шляхом продажу здійснюється на підставі стандартного договору купівлі-продажу банківського векселя, що укладається між АТ Укрінбанк та юридичною особою, яка висловила бажання придбати векселі банка.

Векселі АТ Укрінбанк можуть використовувати виключно юридичні особи. Видача векселю оформлюється днем надходження визначеною договором суми на рахунок АТ Укрінбанк, якщо ця сума надійшла до закінчення операційного дня, в іншому випадку — наступним робочим днем. Заповнений та завірений підписами та печаткою вексель передається покупцю згідно типового акту прийому-передачі векселя.

Вексель АТ Укрінбанк є цінним папером, який вільно обертається. Умови обігу векселів регулюються чинним вексельним законодавством України. Вексель АТ Укрінбанк є універсальним засобом платежу і може використовуватись при розрахунках між суб'єктами господарювання на всій території України.

Обов'язковою умовою при випуску цінних паперів є забезпечення безпеки векселя (виключення можливості підробки та пред'явлення її до сплати). Ця проблема вирішується шляхом оформлення з покупцем векселя договору на відповідальне зберігання цінних паперів у сховищі АТ Укрінбанк. При цьому векселедержатель може отримати векселі, які знаходяться на зберіганні в АТ Укрінбанк, протягом однієї доби з моменту подачі заяви про зняття векселя із зберігання.

АТ Укрінбанк не несе відповідальності за дієздатність проміжних індосантів і при погашенні векселя перевіряє правомірність тільки останнього векселедержателя. Безпосередня перевірка здійснюється спеціалістами Юридичного управління банку.

Вексельний кредит може надається АТ Укрінбанк шляхом:

а) надання суб'єкту господарювання векселів банку (простих або переказних) без здійснення цим суб'єктом господарювання термінової оплати одержаного пакету векселів;

б) акцепту переказних векселів, за якими АТ Укрінбанк зазначений платником та виданих суб'єктом господарювання на користь свого кредитора в розрахунок за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Вексельне кредитування здійснюється на підставі відповідного договору, що укладається між АТ Укрінбанк та позичальником.

При наданні вексельного кредиту шляхом акцепту переказних векселів позичальника Укрінбанк вимагає беззастережного надання документів, що підтверджують товарне покриття векселя, оскільки в іншому випадку вважатиметься, що переказний вексель виданий позичальником в порушення вимог чинного законодавства. Документами, що підтверджують товарний характер векселів, є: товарно-транспортні накладні, договори купівлі-продажу товарів тощо.

Передача позичальнику векселів банку та акцепт переказних векселів позичальника здійснюється лише після надання забезпечення повернення кредиту.

Договір акцепту передбачає встановлення комісійної винагороди банка за здійснення акцепту. Розмір комісії встановлюється рішенням Кредитного комітету.

Погашення вексельного кредиту позичальником здійснюється у грошовій формі шляхом перерахування відповідної суми коштів Укрінбанку. Зобов'язання повернення позичальником кредиту не залежить від того, звернувся відповідний векселедержатель до банку з вимогою про оплату векселя, за  яким АТ Укрінбанк є платником, чи ні.

Вексель АТ Укрінбанк приймається до погашення на підставі акту пред'явлення векселів до погашення, в якому вказується рахунок, на який необхідно перерахувати кошти, та наявності векселів. Платіж здійснюється виключно проти бланку векселя.

Перед тим, як оплатити вексель, установа АТ Укрінбанк якій пред'явлено вексель, має здійснити аналіз його дійсності та правоздатності останнього векселедержателя. Аналіз здійснюється згідно “Інструкції по перевірці справжності векселів АТ Укрінбанк.

АТ Укрінбанк може при оплаті векселя вимагати, щоб він був вручений йому векселедержателем з розпискою в отриманні платежу.

За домовленістю з банком вексель може бути оплачений достроково (повністю чи частково). Підставою для дострокового погашення векселів є договір про дострокове погашення, де сторонами встановлюються сума та інші умови дострокового погашення. Вартість дострокового погашення визначається згідно домовленості, але при умові, що розмір облікової ставки буде вищим за максимальний рівень прибутковості банківських векселів, який встановлено Правлінням АТ Укрінбанк на момент дострокового погашення.

Таким чином, ми бачимо, що фінансові векселі Укранбанку являють собою цілий продуктовий ряд зовні однакових фінансових інструментів з різними характеристиками. Фінансові векселі Укрінбанку можуть вільно обертатися на ринку, але застосовуються переважно у розрахункових схемах клієнтів банку. Так, за умови, що клієнт банку пов'язаний із контрагентами, які тимчасово неплатоспроможні і чиї рахунки заблоковані або навіть заарештовані, Укрінбанк пропонує використати фінансовий вексель, який використовується як повноцінний засіб платежу. 

Що стосується операцій банку пов'язаних з наданням акцептного кредиту та авалюванням векселів, то ці види діяльності за своєю суттю наближені до кредитної діяльності і тому здійснюються виключно за погодженням з Кредитним комітетом банку і виходячи з рекомендованих ним умов. Дані операції також орієнтовані переважно на корпоративних клієнтів банку, яким, наприклад, для ввезення майна, сировини тощо на митну територію України необхідно одержати податковий вексельний кредит. Існуючі положення вимагають акцептування такого митного векселя в банку – така послуга набула широкої популярності з другого кварталу минулого року.

Необхідно зазначити, що тактика Укрінбанку в сфері здійснення емісійної діяльності визначається потребами клієнтів в структурованих фінансових продуктах, нових схемах використання векселів тощо. Емісія фінансових векселів з метою залучення ресурсів для їх наступного розміщення в робочих активах банком не здійснюється.

До роботи по схемах операцій з векселями (в тому числі по схемах доміциляції, авалювання, інкасування векселів) допускаються філії, що одержали довіреність встановленого виду, підписану Головою Правління. Для отримання довіреності необхідно направити у Вексельний центр головного банку Запит. Доручення видаються на окремий вид операцій або генеральне – на всі операції.

Операції по доміциляції векселів проводяться за умови внесення клієнтом (платником за векселем) суми по векселю на рахунок АТ Укрінбанк (замість блокування коштів на рахнку можливо нотаріально оформити заставу майна у розмірі 130-150% від номіналу – аналогічно як при кредитуванні). Виступаючи як доміциліат, банк нічим не ризикує, оскільки він оплачує вексель лише в тому випадку, якщо платник зарахував йому на рахунок необхідну суму коштів. В іншому разі банк відмовляє в платежі, і вексель опротестовується проти векселедавця. За оплату векселя в якості особливого платника, банк стягує комісію. Рекомендований Кредитним комітетом розмір комісії на даний час складає 1-5% від суми векселя.

Аваль векселя банком здійснюється лише після грунтовної перевірки юридичної та економічної надійності векселя та емітента. При цьому обов’язково проводиться аналіз кредитоспроможності клієнта (аналогічно як при операціях кредитування). Договір між банком і клієнтом щодо надання останньому аваля на векселі укладається на строк, який визначається залежно від строку платежу за векселем.

 Договір передбачає встановлення комісійної винагороди банку за здійснення аваля. Рекомендований розмір комісії складає 1 - 3% від суми аваля. У разі неоплати платником пред'явленого йому векселя  векселедержатель звертається з пропозицією про оплату до банку-аваліста. Після оплати авальованого векселя банк-аваліст набуває  право регресної вимоги проти особи, за яку він  надав  аваль,  а  також проти усіх зобов'язаних за векселем осіб. Після належного протесту векселя в неплатежі, здійсненого векселедержателем, останній набуває право звернення позову до всіх зобов'язаних осіб, у тому числі до банку-аваліста.

 Кредитним комітетом АТ Укрінбанк за поданням Казначейства встановлюються ліміти максимальної суми векселів, які можуть бути авальовані філією на користь одного клієнта без погодження з Кредитним комітетом Укрінбанку. Ліміти встановлюються  в межах граничного розміру видачі кредиту одному позичальнику і доводяться до філій Кредитним управлінням АТ Укрінбанк. Операції по авалюванню для філій обмежуються 10% від власних коштів філії.

Заявки на проведення операцій з векселями приймаються відповідальним працівником філії (у випадку обслуговування клієнта в філії банку) або Управління цінних паперів (якщо клієнт обслуговується у головній конторі). Після проведення перевірки фінансового стану клієнта та перевірки векселя, при позитивному рішенні по авалюванню векселів по заявках, що не перевищують встановлених лімітів авалювання, філія направляє по електронній пошті повідомлення у реєстр векселів АТ “Укрінбанк” з обов’язковим інформуванням відповідальної особи Управління цінних паперів. При перевищенні встановлених лімітів філія повинна у письмовому вигляді узгодити проведення операції по авалюванню векселів і отримати письмовий дозвіл. 

Філії забезпечують всебічну методичну і консультаційну підтримку підприємствам, що працюють за вексельними схемами. Для забезпечення прийнятної рентабельності вексельних схем при укладанні договорів щодо організації вексельного обігу комісійна винагорода Банку повинна складати не менше 1% від вексельної суми. Копії укладених договорів мають направлятися в Вексельний центр головного Банка.

Одне з центральних місць в реалізації тактики банку в сфері емісії фінансових векселів, авльних та акціптних послуг займає Вексельний центр головного банка. Вексельний центр головного Банка веде єдині реєстри векселів, що авальовані та доміцильовані в системі АТ “Укрінбанк”, здійснює методичну і консультаційну підтримку філій, розробляє, вивчає і подає на затвердження Правління нові схеми роботи на ринку векселів та інших боргових зобов'язань, проводить семінари та стажування для співробітників Вексельних центрів філій.

При роботі з доміцильованими та авальованими векселями кожна філія зобов'язана негайно послати повідомлення в єдиний реєстр по електронній пошті чи за допомогою факсимільного зв'язку. При пред'явленні до оплати Векселеутримувачем векселів філіалу - не Авалісту (- не Доміциліату), філія готує і підписує Акт прийому-передачі векселів до погашення від пред'явника (останнього Векселеутримувача), але оплачувати векселя повинна філія-Аваліст (Доміциліат), що одержала кошти на блокувальний рахунок (або оформила заставу майна).

Доход, отриманий філіями по вексельним схемам не пізніше наступного банківського дня після його нарахування розподіляється таким чином: 70% направляється в доход філії, 30% - доход Вексельного центру головного банку.

Доход, отриманий Вексельним центром головного Банка по операціях, що здійснені за дорученнями філій не пізніше наступного банківського дня після нарахування розподіляється таким чином: 70% направляється в доход філії, 30% - в доход Вексельного центру головного Банка.

Такий розподіл доходів забезпечує як рентабельну роботу Вексельного центру головного банку (а відповідно і підтримку в робочому стані реєстрів), так і рентабельність операцій філій. необхідно зазначити що з майже 30 філій та безбалансових відділень банку лише 5 мають в штаті спеціалістів по вексельному обігу (решта навіть не займаються маркетингом), що суттєво обмежує перспективи розвитку обігу векселів Укрінбанку.

В цілому на підставі проведеного аналізу тактики Укрінбанку щодо роботи на ринку цінних паперів ми можемо зробити наступні висновки:

а) тактика банку спрямована на реалізацію його стратегічних цілей;

б) тактика банку реалізується через доведення до керівників середньої ланки стратегічних орієнтирів діяльності і забезпечення зворотного зв'язку через складні дублюючі системи контролю;

в) якщо на стадії розробки стратегії можливе комплексне планування розвитку діяльності банку на ринку цінних паперів, то на стадії розробки тактики визначальною є спеціалізація окремого підрозділу;

г) оперативна діяльність банку базується на стандартизованих операціях і перебуває у жорсткій залежності від існуючих внутрішніх нормативних документів банку (надто формалізована). Це дозволяє персоналу банку уникати типових помилок;

д) банк широко використовує такі методи управління ризиками по операціях з цінними паперами, як лімітування відповідальності, аналітичну роботу, аналіз кнтрагентів. Разом з тим, не застосовується метод створення резервів під знецінення цінних паперів, не здійснюється переоцінка цінних паперів в портфелі банку на  продаж та на інвестиції;

е) основою ефективної реалізації тактики Укрінбанку на фондовому ринку є створення дієвих систем контролю та зворотного зв'язку, які забезпечують швидке реагування керівництва на зміни в банку та на зовнішні зміни.

ВИСНОВКИ:

На підставі вивчення особливостей формування та реалізації стратегії комерційного банку на ринку цінних паперів автором біли зроблені наступні висновки.

Стратегія банку на ринку цінних паперів – це довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку діяльності банку в сфері здійснення професійної та непрофесійної діяльності на фондовому ринку, що стосується сфери, засобів і форми здійснення такої діяльності, системи взаємовідносин усередині банку, а також позиції банку в навколишньому середовищі (в т.ч. на ринку цінних паперів), і є невід'ємною складовою частиною загальної стратегії управління фінансовою діяльністю банку.

Стратегія банку на ринку цінних паперів в свою чергу формується із низки простих стратегій, які виділяються за окремими видами діяльності банку. До таких стратегій можна віднести стратегію здійснення інвестиційних операцій, стратегію в сфері збільшення власного капіталу, в сфері залучення коштів, в сфері здійснення посередницьких операцій, в сфері здійснення депозитарної діяльності та в сфері управління цінними паперами.

Кожна з простих стратегій являє собою довгостроковий план дій з визначеними кількісними та якісними орієнтирами діяльності.

Найважливішим питанням в ході реалізації простої стратегії є забезпечення зворотного зв'язку між безпосереднім виконавцем і вищим менеджментом, роль якого має виконувати інформаційна система банку, представлена спеціалізованими підрозділами, які здійснюють збір та аналіз інформації, що характеризує ступінь дотримання підрозділом індикативних показників стратегічного плану.

Тактика управління діяльністю банку на ринку цінних паперів являє собою формалізований процес оперативного управління здійсненням окремих видів діяльності з цінними паперами.

Розробка тактичного плану передбачає короткострокове планування діяльності банку з метою досягнення довгострокових орієнтирів, визначених стратегічним планом.

Відмінності тактики від стратегії полягають, по-перше, у рівні на якому відбувається прийняття управлінських рішень, - тактика є результатом управлінської діяльності керівників середньої та нижчої ланки, а стратегія – вищого колегіального органу управління; по-друге, тактика відрізняється від стратегії горизонтом планування (як правило, тактичний план складається на строк до 1 місяця, а стратегічний на рік і більше);  по-третє, тактичне планування зосереджується на досягненні цілком конкретних кількісних та якісних орієнтирів, на відміну від стратегічного, яке передбачає встановлення лише індикативних оціночних показників (які можуть корегуватися в ході контролю стратегії). 

Тактичний план значною мірою повинен являти собою набір альтернативних варіантів відповідних дій (оперативних реакцій) на певні стандартизовані впливи на банк з боку зовнішнього середовища.

Розробка і реалізація тактики банку щодо здійснення різних видів діяльності на ринку цінних паперів передбачає наявність значних розбіжностей в формах та методах її реалізації, але існують певні правила, яких повинні дотримуватися всі підрозділи банку:

· варіанти поведінки безпосередніх виконавців повинні бути чітко сформульовані, формалізовані і доведені до них у формі посадових інструкцій, внутрибанківських положень та регламентів;

· керівники середньої ланки управління повинні розробити і довести до безпосередніх виконавців ієрархію цілей підрозділу, розроблену на підставі індикативних показників стратегічного плану;

· діяльність кожного спеціалізованого підрозділу, що працює на ринку цінних паперів має постійно перебувати під контролем, при чому контролюючі структури повинні бути зацікавленими в забезпеченні максимальної ефективності своєї діяльності;

· має бути створена дієва система управління ризиками по кожному виду операцій з цінними паперами, що базується на використанні спеціальних методів обмеження ризику (створення резервів, аналітична робота, збір інформації про контрагентів, використання системи лімітів, налагодження неформальних зв'язків з інфраструктурними інститутами ринку тощо). Ця вимога стосується всіх без виключення підрозділів, що працюють на ринку цінних паперів.

Важливим чинником, що забезпечує успішну реалізацію стратегії і тактики банку на рику цінних паперів є вдало побудована організаційна структура  і система відносин з філіалами.

Звертаючись до досвіду АТ Укрінбанк, ми можемо зробити висновок, що за даних обставин (нестабільність ринку, відсутність довіри до державних цінних паперів, переважно фіскальна система оподаткування, несприятливі мактроекономічні прогнози) найкращою позицією щодо організаційного забезпечення реалізації стратегії та тактики банку на фондовому ринку є створення жорстко централізованої структури управління операціями з цінними паперами, в якій філіали банку практично позбавлені самостійності і діють виключно на підставі оформленого відповідним чином  дозволу головного банку.

Перелік  використаної  літератури: